Книга спогадів
Спогади, слова вдячності та історії про маестро.
Слова, що залишились
Запрошуємо Вас поділитися своїми спогадами про роботу, співпрацю та дружбу з Анатолієм Тимофійовичем Авдієвським.
Ваші спогади, історії та особисті враження допоможуть зберегти пам’ять про Маестро та його унікальну творчу спадщину для майбутніх поколінь.
Спогади просимо надсилати на електронну пошту: Anatoliy@avdievsky.com
Мені пощастило бачити, як працює з хором А. Авдієвський. Це людина, ім'я якої назавжди залишиться в історії української музики та культури. Він був не просто видатним хоровим диригентом. Це була людина величезного масштабу. Людина, яка розбиралася у всьому. Музика, культура, історія, мистецтво, люди. Він умів бачити значно більше, ніж свою професію. Його внесок в українську культуру важко переоцінити. Він усе життя працював для того, щоб українська пісня, українське хорове мистецтво звучали, жили й залишилися важливою частиною нашої ідентичності.
Є люди, з якими просто працюєш, а є люди, зустріч з якими залишається з тобою на все життя. Анатолій Тимофійович Авдієвський — саме така людина. Світла йому пам'ять.
Маестро, якого неможливо замінити
Моє знайомство з творчістю Анатолія Тимофійовича Авдієвського розпочалося ще в дитинстві. Одного разу бабуся повела мене на концерт Національного хору імені Григорія Верьовки, який проходив у палаці «Україна». Саме того вечора я вперше почув справжнє українське хорове багатоголосся — могутнє, глибоке, сповнене тієї особливої сили, яку неможливо передати словами. Її можна лише відчути.
Цей концерт надзвичайно мене вразив. Пізніше ми з бабусею відвідували й інші виступи, часто бували у філармонії, але те перше знайомство з хором Верьовки залишило в моїй пам'яті незабутній слід. У його звучанні я почув не просто прекрасну музику. У ньому жила сама Україна — її історія, душа, біль, краса, гідність і нескорений характер.
Під час того концерту хором керували різні диригенти. Тоді я вперше побачив Анатолія Тимофійовича Авдієвського.
Навіть дитині було неможливо не помітити, як змінювався колектив, коли за диригентський пульт ставав він. Анатолій Тимофійович не просто керував хором — він ніби об'єднував десятки голосів, рухів і почуттів у єдиний живий організм. У його жестах були сила і точність, а в його присутності — неймовірна енергетика. Він умів тримати не лише хор, а й увесь зал. Між Маестро, артистами та слухачами виникав незримий зв'язок, ідеальна унікальна інтонація та володіння фразою, завдяки чому кожен твір перетворювався на справжнє духовне переживання і шедевр.
Відтоді я став відданим шанувальником хору імені Григорія Верьовки та намагався не пропускати його концертів у Києві. Я був на багатьох виступах колективу і щоразу дедалі гостріше усвідомлював масштаб особистості Анатолія Тимофійовича.
Коли концерт проходив без його участі, це відчувалося одразу. Хор, безумовно, продовжував співати чудово: професійно, злагоджено, майстерно. Проте бракувало тієї особливої енергії, того внутрішнього вогню і надзвичайно потужного посилу, які народжувалися саме під час його диригування. Це було щось значно більше за професійну майстерність. Це був рідкісний дар — здатність вдихнути душу в кожну ноту й зробити так, щоб вона торкнулася серця кожного слухача.
Минали роки. Я виріс, почав займатися бізнесом, але моя любов до творчості хору залишалася незмінною. Одного дня я звернув увагу, що колектив такого масштабу не має власного повноцінного представництва в інтернеті. Тоді я вирішив запропонувати власним коштом створити сайт хору імені Григорія Верьовки.
Саме завдяки цій ініціативі я особисто познайомився з Анатолієм Тимофійовичем.
Ця зустріч вразила мене не менше, ніж колись його поява за диригентським пультом. Незважаючи на свій високий статус, всесвітнє визнання, величезний авторитет і численні нагороди, він був надзвичайно відкритою, щирою та приємною людиною. У ньому не було ані зверхності, ані прагнення підкреслити власну велич. Навпаки — він умів слухати, спілкуватися просто й тепло, підтримувати нові ідеї та надихати людей поруч із собою.
Наше спілкування не завершилося створенням сайту. Згодом я почав брати участь в організації концертів хору, частіше бувати поруч з Анатолієм Тимофійовичем, обговорювати з ним творчі плани та нові починання. Для мене це стало безцінною можливістю побачити зблизька не лише великого митця, а й людину, яка всім своїм життям служила українській культурі.
Анатолій Авдієвський був унікальним. Людиною, не схожою ні на кого іншого. Видатним професіоналом, вимогливим керівником, справжнім творцем і водночас напрочуд щирою та людяною особистістю. Він не просто очолював хор — він уособлював цілу мистецьку епоху.
Минуло вже багато років відтоді, як Анатолія Тимофійовича не стало. Проте й сьогодні я можу впевнено сказати: його так ніхто і не зміг замінити. І, мабуть, уже не зможе, адже такі особистості не повторюються. Якщо у творчості справді існують генії, то Анатолій Авдієвський, безумовно, був одним із них. Коли говорять про генія серед сучасників, для мене це саме про нього.
Тому за моєю ініціативою було створено цей сайт — як данину пам'яті Анатолію Тимофійовичу Авдієвському та як вияв глибокої вдячності людині, яка так багато зробила для української культури.
Мета цього проєкту — зібрати в одному місці відомості про життя і творчість Маестро, зберегти його безцінний мистецький доробок, спогади людей, фотографії, відеозаписи та інші матеріали, пов'язані з його ім'ям. Важливо, щоб нинішнє і майбутні покоління знали, ким був Анатолій Авдієвський, чули створене ним звучання і розуміли масштаб його внеску в українське мистецтво.
Я переконаний: Анатолій Тимофійович безумовно заслужив на те, щоб пам'ять про нього жила. Щоб його ім'я не залишалося лише сторінкою в історії, а продовжувало звучати — у піснях, у людських серцях, у спогадах і в українській культурі, якій він віддав своє життя.
Протягом 30 років Анатолій Авдієвський був моїм добрим знайомим. Я пам'ятаю його як дуже оптимістичну людину, з гарним почуттям гумору, завжди з посмішкою — людину, яка вміла поєднувати в собі глибину мислення, силу характеру і гумор. Талановитий у всьому: він міг і власноруч відремонтувати якийсь побутовий електроприлад, і заспівати за святковим столом, і створити чудову музику, пісню або шедевральну обробку української пісні.
Навіть коли лежав у лікарні, встановлював цифрове фортепіано у палаті і творив свої шедеври.